Короткий огляд історії Свідків Єгови в Україні. - История Свидетелей Иеговы

Перейти к контенту

Главное меню:

Короткий огляд історії Свідків Єгови в Україні.

Книги > СИ в Житомирской обл.
Короткий огляд історії Свідків Єгови в Україні. 
Існуючі міфи про їх діяльність
"Свідки Єгови знаходилися в одному
з найбільш тяжких становищ в
Україні й в Союзі в цілому"
(В.Д. Бондаренко, голова Державного
комітету України у справах релігій).

Протягом кінця ХV – першої половини XVII ст. тривало розширення економічних, культурних та релігійних зв’язків українських земель з зарубіжними країнами. Західні економічні й духовні впливи готували ґрунт для появи перших протестантських осередків в українських землях. Підґрунтям до їх появи стали в основному зреформоване православ’я та уніатство [7: 257].
Як відомо, протестантизм ніс з собою віротерпимість, богослужіння рідною мовою та освіченість. А виник він як реакція на те, що церква ставала великим феодалом (володаркою багатьох земель), як причина втрати церквою авторитету серед своїх прихожан через падіння моральності в монастирях.
Пізніше протестантизм розвивався швидко. Загалом для цього руху характерні 2 ознаки: 1) довгий час протестантизм зазнавав утисків з боку традиційного християнства та влади, 2) представники нетрадиційних релігій несли з собою європейську освіту та віротерпимість, якої так не вистачало в нашому суспільстві. Представниками цього руху в Україні, залежно від часу виникнення, були такі течії: Чеські брати, гусизм, лютеранство, кальвінізм, соціанство, гутерство, меннонітство, пієтизм, штундизм, баптизм, євангельське християнство, адвентизм, п’ятидесятництво, Свідки Єгови тощо [7: 256-272].
Свідки Єгови, порівняно з іншими конфесіями, є досить молодою релігією. Але за короткий період свого існування вони та її прихильники, як засвідчує історія, ставали центром уваги не лише політичних та релігійних подій усередині якоїсь однієї держави, а й у центрі уваги європейської та світової громадськості [142].
Сучасна історія Свідків Єгови почала свій відлік більше ста років тому. На початку 1870-х років у штаті Пенсільванія (США), в Аллегейні (тепер це частина міста Піттсбурга), виникла досить непоказна група дослідників Біблії, які себе так і називали – „Дослідники Біблії”. Її головним ініціатором був Чарлз Тейз Рассел. У липні 1879 року побачив світ перший примірник журналу «Сіонська Вартова башта і вісник Христової присутності». До 1880 року ця невелика група дослідників Біблії розрослася до десятків зборів у сусідніх штатах. У 1881 році було створено Трактатне товариство «Сіонська вартова башта», у 1884 році воно було зареєстроване, його президентом став Рассел [78: 6]. Пізніше назва Товариства була змінена на Біблійне і трактатне товариство «Вартова башта». З того часу почалася проповідницька робота; багато людей свідчило від дому до дому, пропонуючи біблійну літературу. У 1888 році п'ятдесят осіб виконувало цю працю повночасно (піонерами ), а тепер таких є в середньому близько 700 000 у цілому світі.
До 1909 року діяльність набрала міжнародного характеру, і центр Товариства було перенесено до Брукліна (Нью-Йорк). Проповіді почали публікуватися в газетах. До 1913 року 3000 газет Сполучених Штатів Америки, Канади та Європи друкували їх чотирма мовами. Книжки, брошурки та буклети розповсюджувалися сотнями мільйонів.
Дослідники Біблії, як колись називалися Свідки Єгови, діяли в Україні понад сторіччя тому [19: 407]. Під час своєї першої закордонної подорожі 1891 року Ч.Т. Рассел, президент Товариства, відвідав чимало країн у Європі та на Близькому Сході. По дорозі в Стамбул (Туреччина) він зупинився в Одесі. Пізніше, 1911 року, він виголошував ряд біблійних лекцій у великих європейських містах, у тому числі у Львові. Рассел поїздом прибув до Львова, де для його промов, запланованих на 24 березня, вже був орендований великий зал у Народному Домі.
У залі, переповненому людьми, як пополудні, так і ввечері були присутні також противники. Місцева газета „Вєк Нови” (польськ.) повідомляла: „Як тільки перекладач [Рассела] переклав перші слова, сіоністи зчинили галас і крик, почали свистіти і не дозволили місіонеру говорити. Пастор Рассел зійшов зі сцени... Така само демонстрація, але більшого розміру повторилась о 8 годині вечора” [82: 121]. Такі були перші спроби.
Про організацію перших громад Свідків в Україні в книзі „Історія християнства”, зазначено: „Першими Свідками Єгови в Україні стали українці-реемігранти зі США. Громади почали утворюватися в 1922-1925 рр., в основному в Галичині...”. Організаційною структурою Свідків Єгови було Крайове бюро. Релігієзнавець та науковець, Сергій Головащенко, зазначає, що крім Крайового бюро, існували угрупування, що не підпорядковувалися Брукліну (Товариство дослідників Святого Письма, Вільні дослідники Св. Письма, Товариство прихильників руху Єпіфанії, Товариство прихильників Христа, Комітет оборони вірного слуги). „Однак ці групи, – як зазначає далі Головащенко, – були незначними і згодом майже повністю увійшли до Товариства Свідків Єгови. Це дало йому змогу, попри нелегальний статус, організувати в Західній Україні міцну мережу громад, вести масштабну пропаганду й місіонерську діяльність” [7: 271].
Але, крім емігрантів та приєднаних членів інших угрупувань, поширення нового віровчення відбувалося шляхом місіонерської діяльності, яку здійснювала та контролювала польська філія бруклінського центру Свідків Єгови.
А щодо перших масових зборів або конгресів , то в травні 1926 року на Закарпатті в с. Великі Лучки відбувся перший конгрес Дослідників Біблії. Присутніх було 150 чоловік. Невдовзі конгреси пройшли в інших містечках на Закарпатті. У 1928 році відбувся перший конгрес у Львові. Згодом конгреси були проведені в Галичині, на Волині та Закарпатті.
У той час територія Волині та Галичини була у складі Польщі. І оскільки програма конгресів цих людей та їх проповідь мала антиклерикальну спрямованість та головним чином стосувалися Ватикану, папства, католицької ієрархії, союзу певної частини кліру з фашизмом і нацизмом, то така діяльність Свідків Єгови не могла не викликати шалений спротив насамперед католицького духовенства [19: 408]. Їхня критика католицької церкви, відмова від деяких громадянських обов'язків стали причиною державної заборони їхньої діяльності в Польщі напередодні Другої світової війни.
У кінці 1930-х років кордони багатьох країн Східної Європи відчутно змінилися. Фашистська Німеччина та Радянський Союз розширювали сфери свого впливу, щоб приєднати слабші країни. За відмову від військової служби в лавах фашистської армії та неучасть в політичних акціях (вітаннях фюрера, вивішуванні прапора тощо) десятки тисяч Свідків Єгови як в самій Німеччині, так і у інших країнах було репресовано.
Незважаючи на те, що сам Гітлер народився в католицькій сім'ї, він дуже рано зрікся як релігії в цілому, так і християнства зокрема. Пізніше своє негативне ставлення до християнства він виклав у спеціальних положеннях (див. історичну довідку). За його відома було створено гестапо та одне з управлінь гестапо – „церковна реферантура”. Завдання цього та інших відділів, які наглядали за релігійними групами на території фашистських держав, полягало у знищенні міцних традиційних церковних структур, тотальний контроль за релігійним життям у суспільстві, негласне спостереження за конфесіями, введення агентури в конфесійні структури та вербування агентури із оточення релігійних керівників [58: 12].
Історична довідка:
В Енциклопедії Третього рейху (М.: Локид, 1996. С. 404) спеціальні положення про християнство А. Гітлера викладені наступним чином: "1. Християнство – це релігія, що захищає слабких і принижених. 2. За своїм походженням ця релігія – єврейська, що змушувала людей "гнути спину по звуку церковного дзвону і повзти до хреста чужого Бога". 3. Християнство зародилося 2000 років тому серед хворих, виснажених і зневірених людей, які втратили віру в життя. 4. Християнські догмати прощення гріха, воскресіння та спасіння є відвертою нісенітницею. 5. Християнське співчуття – небезпечна ненімецька ідея. 6. Християнська любов до ближнього є дурістю, оскільки любов паралізує людину. 7. Християнська ідея загальної рівності захищає расово неповноцінних, хворих, слабких і убогих".
На початку 30-х років Свідків Єгови на території Третього рейху нараховувалося біля 20 тисяч. Усі вони оголошувалися ворогами нації, держави і суспільства, а віровчення цієї релігійної організації – "небезпечним для німецької раси" [58: 13; 12]. У жовтні 1933 року Свідки Єгови з усього світу направили лист протесту і телеграми Адольфові Гітлерові, у яких вимагали: "Припиніть переслідувати Свідків Єгови, інакше Бог знищить вас і вашу партію". Гітлер дуже розлютився і пронизливо кричав: "Я винищу це поріддя в Німеччині!" [143].
У роки нацизму багато тисяч віруючих опинилися в концентраційних таборах, примушені були ховатися чи емігрувати з країни. У концтаборах Свідки Єгови були виділені в особливу категорію в'язнів, на їхньому табірному одязі був нашитий фіолетовий трикутник. В'язні з фіолетовим трикутником могли вийти на волю, якщо підписували документ про зречення від своєї віри. Але на це пішли одиниці. З 1933 до 1945 року в Німеччині майже 10 тисяч Свідків Єгови стали жертвами нацизму, 6 тисяч з них були ув’язненні в концтабори і 2 тисячі там загинули. Більше 250 чоловік були страчені за відмову служити в армії.
Коментар історика:
Роблячи висновок про той час, історик Ганс Гессен зазначає: "Перше, в чому ми можемо навчитися з того, як відносилися Свідки Єгови до Третього рейху, це те, що маленька група людей у Німеччині, покладаючись на свою віру і міцну єдність, змогла, хоча і дорогою ціною, встояти перед впливом тоталітарного нацистського режиму... Друге – ми, [наступне] покоління, повинні відчувати відповідальність... домогтися того, щоб людям ніколи більше не приходилося вмирати заради збереження чистоти своєї совісті ".
У березні 1939 року, Угорщина за підтримки фашистської Німеччини окупувала Закарпаття. На діяльність Свідків Єгови наклали заборону, і всі Зали Царства були закриті. Влада брутально поводилася з віруючими і багатьох кинула до в’язниці. У щорічнику Свідків Єгови зазначено: „під час німецької окупації духівництво почало підбурювати людей проти Свідків Єгови.
У Галичині піднялася хвиля лютого переслідування. У будинках Свідків Єгови вибивали вікна, віруючих жорстоко били. Якось зимою Свідків змусили стояти декілька годин у холодній воді, через те що вони відмовлялися робити на собі знак хреста. Декілька з жінок отримували 50 ударів палицею” [82: 143].
Період війни 1941—1945 роки — період активного зростання Свідків Єгови в Західній Україні. Наприклад, порівнюючи дані довоєнного та післявоєнного періоду, кількість членів цієї релігійної організації на території Західної України збільшилася більш ніж у 5 разів. Саме в грізні роки Другої світової війни масово виникають групи Свідків Єгови на Волині, Львівщині, Прикарпатті і в Закарпатті.
Українська релігійна історія повоєнних часів є досить цікавою та неоднорідною. Поряд із політичними і релігійними дисидентами, яких було не так уже багато, тоталітарний сталінський та післясталінський режим оголосив війну цілим конфесіям та жорстоко переслідував їх. Таким чином, у 1946 році була скасована і заборонена Українська Греко-Католицька Церква. Немало страждань від режиму зазнали протестантські (баптисти, адвентисти, п’ятидесятники) та етнонаціональні конфесії (іудеї, мусульмани, караїми тощо). Римо-католицька церква, хоч і не була забороненою, але її організаційна структура фактично була знищена в СРСР [49: 8].
Свідки Єгови були також забороненою конфесією в Радянському Союзі. Це сталося через те, що члени цієї громади трималися позиції повного нейтралітету – вони не брали участі у політичних виборах, не йшли до війська, не вступали в комсомольські організації, не реєструвалися на місцях тощо . Такі дії вважалися радянською владою „протизаконними” та „соціально небезпечними”, через це Свідки Єгови стали об’єктом особливо сильного тиску. „Переслідування цієї громади в СРСР, – відзначає професор, доктор філософських наук П. Яроцький, – відзначаються особливостями, відмінними від переслідувань інших конфесій. Свідки Єгови були найменшою за кількістю релігійною організацією. До 1951 року, коли відбулося їхнє масове вислання до Сибіру, в Україні нараховувалося близько 15 тисяч Свідків Єгови” [49: 8]. Але що ж сталося в 1951 році?
Восьмого квітня 1951 року, за планом Абакумова, який був названий „Север”, та погодженням Сталіна 6 140 чоловік з України потрібно було вислати на схід – в Томську, Архангельську, Іркутську та інші області Півночі та Сибіру. При цьому дозволялося брати лише обмежену кількість речей , а все майно потрібно було залишити на місцях, адже в настановах було вказано: „Все остальное имущество конфисковать и передать представителям местных органов власти” [106; 144-147]. Виселення можна було уникнути лише за однієї умови – повного відречення від віри. Згодилися лише одиниці. А умови виселення, за словами очевидців, були жахливими. Особливо страждали немовлята, оскільки коров'ячого молока дітям конвой не давав. Деколи у матерів від голоду і пережитого страху пропадало молоко і малята ссали порожні груди. Діти плакали від голоду і хвороб, у вагонах бракувало навіть води [49: 23].
Хоча щодо умов виселення, в документі було зазначено дещо інше: „Обязать Министерство путей сообщений (т.Бещева) выделить по заявке Министерства внутренних дел СССР необходимое количество железнодорожных вагонов, оборудованных для людских перевозок (курсив автора – Б.К.) в зимних условиях и обеспечить продвижение эшелонов с выселяемыми к месту назначения на правах воинских ....выделить Министерству внутренних дел СССР средства на оплату расходов по питанию и медицинскому обслуживанию выселяемых в пути их следования” [106]. Але як розказують самі виселенці, все було по-іншому: „У вагоні був коров'ячий гній, мабуть, везли кудись худобу, коли прийшов терміновий наказ знайти вагони. Тоді корів вивели на волю, а до тих брудних вагонів загнали людей. Конвоїри до вагонів не заходили, зважаючи на запах, а ми, жінки, вичищали звідти весь бруд, вигрібали голими руками. Не було ні краплі води, щоб помити стіни і підлогу. В кутку вагона залишилося трохи соломи, то ми її заховали від конвоїрів, щоб наші діти мали на чому спати, її залишили для підстилки коровам у вагоні, а Свідкам Єгови „матраци" були заборонені” [49: 29, 30].
На новому місці, в Сибіру, слід було починати все заново – будувати домівки, заводити господарство, організовувати збори. Однак, як розказує Віра Чибізова (м. Ямпіль, Вінницька область), яка була виселена з Молдови разом з батьками в 14-річному віці, було навіть так, коли „брати ділилися хлібом з місцевим населенням під час голоду”. Досить багато чого робили Свідки Єгови для інших, невіруючих людей, хоча при цьому самі продовжували жити в нелюдських умовах. Любов Данилівна Грохольська (м. Ямпіль, Вінницька область) згадує, що нерідко в одному домі жило 11 сімей, у кожній з яких у середньому по троє дітей. Але влада на це не зважала, і в судовій практиці були відомі часті випадки, коли заарештовували і ув’язнювали на досить великий строк і після того, як людина перетерпіла заслання за свою віру [47; 36].
Тим, хто залишився, було не легше. Зі встановленням радянської влади на території України відразу почалися репресії проти Свідків Єгови: масові арешти, групові судові процеси тощо. Причинами репресій була відмова брати до рук зброю, служити в Червоній Армії, брати участь у голосуванні. Все, що стосувалося війни і військових потреб, вважалося, з позицій „совісті, навченої словом Божим”, недопустимим до виконання. Усе це кваліфікувалося тоталітарною більшовицькою державою (як і раніше тоталітарною нацистською) як „підривна, антидержавна діяльність” [19: 410].
Репресії проти Свідків Єгови різнилися в залежно від активно та впливовості членів конфесії. Досить багато залежало і від територіального розташування, оскільки географічно ця релігія розподілилася на території України нерівномірно. У першій половині ХХ століття переважна більшість Свідків Єгови знаходилася на території західної України, оскільки саме сюди приїздили польські вісники та поверталися із заробітків українці вже з новою вірою [107]. Наприклад, у Закарпатській області, судячи із „доповідної записки” начальнику управління КДБ (комітет державної безпеки) та іншим посадовим особам, Свідки Єгови вважалися однією з найбільших „сектантських” груп у регіоні. В інших частинах країни – центральній, східній та південній Україні кількість груп та віруючих не була такою великою. Хоча вони таки існували та в розумінні проповідницької роботи продуктивно діяли. Наприклад, в областях, які межували з Київською (та в самій столиці), починаючи з другої половини ХХ століття, з окремих груп утворюються цілі збори (за ними був особливий нагляд, оскільки вони були на межі зі столицею та її областю). А з поверненням Свідків Єгови з Сибіру ними „заселяються” також і східні області України. І оскільки Свідки Єгови відразу після повернення стали об’єктом переслідувань в регіонах, то часто це призводило до переїзду членів цієї організації в інші області держави. У Донбасі, наприклад, для роботи в шахтах не вимагалося прописки та паспорта, тому багато чоловіків, повертаючись з ув’язнень, їхали саме туди.
Отже, як ми побачили, методи тиску та форми покарань мали також і регіональні особливості. Гарантовано спільним для всього СРСР було масштабне переслідування цієї конфесії. Лише належність до організації Свідків Єгови була достатньою підставою для ув'язнення. Під причиною ув’язнення в документах стояло лише одне речення – „член секти «Свідки Єгови»” [47: 179].
При цьому віруючих звинувачували в тому, що, за словами самих віруючих, вони ніколи не робили, – антирадянській та антидержавній агітації. Щоб засвідчити це, часто на суді виступали фальшиві свідки. Як правило, це були сусіди або колеги, яких залякали або підкупили органи держбезпеки. Нерідко при цьому засуджували до розстрілу. А вже пізніше смертні вироки замінювали на 25-річне ув'язнення у виправно-трудових таборах.
Але ув’язнення, як ми дізнаємося з подальших розділів книги, не було основним методом тиску КДБ та місцевої адміністрації. Наприклад, у кінці 50-х роках був задіяний особливий спосіб. Організація Свідків Єгови в СРСР центр якої майже постійно знаходився в Україні, піддається специфічному тиску, виникають постійні розколи, опозиційні угрупування, сіються підозри в "співробітництві з КДБ" тих чи інших керівників організації [19: 412]. Зрештою, в кінці 50-х років на сході СРСР, через суб’єктивність деяких керівників організації утворилась „опозиція”. Тобто стався довготривалий розкол Товариства, який фактично був ліквідований у Мордовських таборах. Михайло Парлуй (м. Ямпіль, Вінницька область), будучи в’язнем Мордовських таборів, розповідає, що „опозиція”, яка була утворена через недовіру трьох обласних наглядачів до Павла Зятека та польських кур’єрів (перевізників) літератури, тимчасово відвела від центрального каналу більш ніж 4/5 усіх зборів. Переважна більшість зборів та груп навіть не підозрювали цього. Але після того, як майже всіх відповідальних чоловіків (понад 400) зібрали в „першій” зоні Мордовського табору, ситуація нарешті прояснилася. Свідки Єгови з „опозиції”, а найперше 2 обласних наглядача (третій, за словами Михайла, був співробітником КДБ, тому в таборі не сидів) побачили, що Зятек також був ув’язнений разом з ними, тому логічно не може бути завербований КДБ. „Після цього, – розказує Михайло Парлуй, – братів об'єднали в групи приблизно по 50 чоловік. У таких групах нам розказували, яка повинна насправді бути теократія. І потім, повертаючись додому, ми розказували це іншим. Поступово майже всі збори повернулися до каналу Єгови”. Але слід відзначити те, що і сьогодні на території України існують окремі групи, які вважають себе „опозиційними”. Але це лише поодинокі групи, які не мають великого впливу і є в опозиції „до всіх і до всього”.
Період з 1960-х до 1990-их років відзначався своїми особливостями для цієї громади. Були застосовані методи контролю, які не дозволяли Свідкам діяти легально. Тому весь цей час, щоб читати літературу та проводити свої богослужіння, їм доводилося переховуватися в лісах та будинках співвіруючих. Про це докладніше піде мова в окремих розділах цієї книги.
Отже, Свідки Єгови, будучи не досить великою релігійною групою, завжди були в центрі уваги радянської адміністрації та КДБ за їх позицію нейтралітету, і як наслідок – піддавалися чи не найбільшим репресіям та переслідуванням серед протестантських релігій. Так, лише в 1951 році більшу частину віруючих було виселено в Сибір без права повернення. А на тих, хто залишився і продовжував діяти, був накладений штамп «самой реакционной секты» [124], с «наиболее фанатичными верующими»[108].
Проте, вже в другій половині 80-х років з боку радянської влади були зроблені деякі поступки цій конфесії. Вже у кінці 1990 року юридичні установи реабілітували деяких Свідків Єгови, повернувши їм усі права та привілеї. У той же час Комітет країни, центральний орган Свідків Єгови в Україні, сформував групу, яка представляла конфесію на зустрічах з урядовцями [82: 233]. І вже 28 лютого 1991 року релігійну організацію Свідків Єгови було офіційно зареєстровано в Україні. Це була перша реєстрація Свідків на території СРСР і одна з перших реєстрацій релігії на території України. Через місяць, 27 березня 1991 року, організацію Свідків Єгови зареєстрували також у Російській Федерації. Так, через більше ніж 50 років заборон та переслідувань, Свідки Єгови здобули релігійну свободу.
Сьогодні кількість членів цієї релігії в Україні, станом на 1 вересня 2004 року становить 133 152 особи. Завдяки своїй проповідницькій роботі Свідки Єгови стали сьогодні однією з найвідоміших релігій. Якщо сьогодні до вас подзвонять у двері, пропонуючи вивчення Біблії або журнали "Вартова Башта" та „Пробудись”, то це однозначно є Свідки Єгови. Так, сьогодні їх релігія є знана, їх поважають за стійкість, проявлену під час тоталітаризму, за моральну чистоту їхнього поклоніння, за прояв милосердя як до своїх одно-віруючих так і до інших людей. Про це говорять і вислови відомих учених, цитати з популярних газет та просто громадян України:
„Уже сам факт, що Свідки Єгови впродовж існування всіх тоталітарних режимів — санаційного в Польщі, нацистського і комуністичного — жорстоко переслідувалися й вистояли, зберегли свою організацію, залишилися вірними своїм релігійним переконанням, має викликати до них якщо не повагу, то толерантність, незважаючи на те, подобаються вони комусь чи не подобаються” (віце-президент Української асоціації релігієзнавців, професор, доктор філософських наук П.Л. Яроцький) [19: 413].
„...[Свідки Єгови – Авт.] найбільше постраждали за часів тоталітаризму. Саме вони цінують релігійну свободу, прагнуть зберегти релігійний мир і міжконфесійну толерантність” (А.М.Колодний Академічне релігієзнавство [24: 473]).
„...обратите внимание: по улице прошли тысячи людей, не оставив после себя ни одной бумажки! А вспомните, что твориться после наших болельщиков!..” (А.Сысоев, «Комсомольская правда», репортаж з міжнародного конгресу Свідків Єгови 2003 року [103]).
„Свідки Єгови швидко реагують на стихійні лиха, надаючи різну гуманітарну допомогу. Часто вони першими прибувають з допомогою на місце події. Так було і в Україні під час повені на Закарпатті. Українські Свідки Єгови надіслали потерпілим від стихійного лиха понад 5 тонн одягу та взуття, а також сотні ковдр, матраців, ліжок, подушок, комплектів постільної білизни.... Ця допомога надавалась як Свідкам Єгови, так і всім потерпілим, незалежно від їхніх релігійних переконань” („Людина і світ” [100: 50]).
У Львові, де не на центральному стадіоні "Україна" на обласний конгрес 1991 року зібралося 17531 чоловік, офіцер міліції сказав одному Свідку: "При іншому заході для такої чисельності присутніх потрібна була би тисяча міліціонерів. При вашому ж заході нас було десять чоловік, і ми зрозуміли, що нас могло й не бути... Ви прекрасні тим, що ви вчите добру, говорите про Бога, не берете участь у насильстві. Обговорюючи це в колективі, ми були здивовані, чому ми раніше вас переслідували, й прийшли до висновку, що ми не слухали вас й нічого про вас не знали" [80].
 
 
Поиск
Назад к содержимому | Назад к главному меню