Особливості розвитку релігійної толерантності в Криму - Історія Свідків Єгови

Перейти до вмісту

Головне меню:

Особливості розвитку релігійної толерантності в Криму

Статті > Наукові
Особливості розвитку релігійної толерантності в Криму (на матеріалах історії Свідків Єгови)

УДК 261.7
К.О. Бережко,
Ст. викладач Кримського факультету,
Феодосійського відділення СНУ ім. Даля

Особливості розвитку релігійної толерантності в Криму (на матеріалах історії Свідків Єгови)
Автор публікації робить спробу проаналізувати історичний розвиток релігійної толерантності в Україні та Криму на прикладі релігійної організації Свідків Єгови.
К.А. Бережко. Особенности развития религиозной толерантности в Крыму (на материалах истории Свидетелей Иеговы)
Автор публикации делает попытку проанализировать историческое развитие религиозной толерантности в Украине и Крыму на примере религиозной организации Свидетелей Иеговы.
Berezhko Constantine. Becoming of religious tolerance in Crimea (on an example of history of Jehovah’s Witnesses).
The author of the publication does attempt to analyse historical development of religious tolerance in Ukraine and to Crimea on an example of the religious organization of Jehovah’s Witnesses.
Ключові слова: релігія, толерантність, Свідки Єгови, радянська влада, ЗМІ, конфесія.

Крим ще з давніх часів був відомий в історії нашої країни своєю багатою культурною спадщиною. В Криму досить багато, як матеріальних, так і духовних пам’ятків культури. Однак, як відомо з праць українських вчених, однією зі складових духовності нації є її релігійний світогляд, традиції якого складаються на протязі віків [1: 82]. Така історія релігійних традицій Криму може багато що розказати нам про культуру взаємин між людьми. Особливо це стосується становлення релігійної толерантності.
Щодо цього, потрібно зазначити, що толерантність є необхідним чинником функціонування: по-перше, демократичної держави, яка має забезпечувати реалізацію принципу толерантності як справедливості; по-друге, громадянського суспільства і по-третє, національної культури. Ціль даної статті – показати історію розвитку релігійної толерантності в Україні і АР Крим та показати сучасні приклади релігійної нетолерантності в регіоні, попередивши їх подальший розвиток.
Отже приклади з історії показують, що не толерантне ставлення до різних релігій мали місце в історії Криму, особливо з боку радянської влади. Так, в 30-ті роки православні священики змушені були оплачувати податок від 156 до 235 крб. В містах вони прирівнювались до приватних торговців. Внаслідок цього на межі 20-30-х років органами НКВС (народний комісаріат внутрішніх справ) були проведені арешти цілого ряду священнослужителів за несплату податків, за примус по збору зерна у населення. А до 1 жовтня 1930 року було зачинено 55 % храмів Криму [2: 156]. Такі приклади відомі і щодо інших традиційних церков.
Однак хотілось би більше зупинитися на прикладах релігійної толерантності в Криму щодо конфесії Свідків Єгови. Даний вибір зумовлений тим, що віровчення даної конфесії кардинально відрізняються від інших релігій, що призводить до найбільшого протистояння з боку різноманітних конфесій до адептів цієї організації. Саме на їх прикладі можна прослідкувати стан релігійної толерантності в Криму. Але зазначимо, що в даній статті будуть обговорюватись випадки релігійної нетолерантності лише з боку держави, інших релігійних конфесій та різноманітних ЗМІ, інші види нетолерантності не розглядатимуться.
Загально прийнято, що толерантність – поняття, яке походить від латинського tolerantia, що означає «терпіння». Саме тому толерантність тлумачиться, зазвичай, як терпимість до чужих поглядів, вірувань, поведінки, або як відсутність чи послаблення реагування на який-небудь несприятливий фактор [3: 89]. Але з приходом радянської влади на територію Криму, як зазначалося вище, релігійна толерантність, як така, з боку держави не проявлялася. Згідно атеїстичної ідеології партії, будь-яка релігія, за висловом К. Маркса, була «опіумом народу». Свідки Єгови не були винятком. За деякими даними, ця конфесія з’явилась на територію Криму в 50-ті роки ХХ століття. Починаючи з цих років, дана громада за т.зв. «антирадянську» діяльність знаходилась в постійному переслідуванні з боку радянської влади. Справа в тому, що віруючи цієї конфесії трималися позиції повного нейтралітету у всіх політичних справах. Це означало, що Свідки Єгови не приймали участь у виборах, не служили в армії і ніколи не прославляли комуністичну партію [4: 99]. Звичайно, що до такої позиція влада не змогла ставитись байдуже.
В «Информации Уполномоченного Совета А.А. Глухова о деятельности Свидетелей Иеговы в Крымской области» (від 11 жовтня 1973 році) говорилося, що в Криму діяло близько 200 членів громади Свідків Єгови. Також в повідомленні зазначалося, що починаючи з 1968 р. в регіон прибуло близько 150 переселенців, що були активними адептами конфесії Свідків Єгови. Вказувались і особливості регіонального розповсюдження релігії. Так, в Криму діяло дві групи: Джанкойська (87 чол.), до якої входили віруючі з Первомайського, Раздольненського и Красноперекопського району і Старо-Кримської (112 чол.), представники якої також були в м. Сімферополі, м. Ялті і смт. Советском [5: 111].
Далі в інформаційному повідомленні говорилося про вжиті заходи щодо припинення релігійної діяльності Свідків Єгови. По-перше, щодо деяких керівників громади була порушена кримінальна справа за ст. 209 КК УРСР. По-друге, була конфіскована майже уся релігійна література (140 журналів «Вартова Башта» і більш ніж 300 зошитів) та техніка по її розмноженню та відтворенню (2 магнітофони, 26 магнітофонних стрічок, 8 фотоапаратів, 4 фотозбільшувачів). І по-третє, батьків сім'ї Котюжанських позбавили батьківських прав [5: 112].
Такі дії не можна було вважати конституційними навіть для радянського законодавства. Адже в 52 стаття конституції СРСР утверджувала: «Громадянам СРСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду». Тому сповідувати будь-яку релігію та мати релігійну літературу не вважалося анти законними. Щоб виправдати свої дії в більшості протоколів зазначалося, що дії Свідків Єгови є антирадянськими, оскільки їхній рух мав політичний характер (за звинувачення у шпигунстві та співпраці з службами безпеки США). Однак, з цього приводу один із відомих радянських учених, автор книги „Истины” Свидетелей Иеговы” В.В. Коник зазначає: „Приведенные выше факты использования учения свидетелей Иеговы в современной идеологической борьбе между капитализмом и социализмом не дают, однако, оснований для встречающихся в нашей лите¬ратуре утверждений о том, что дан¬ное религиозное течение является «не столько религиозной, сколько политической организацией». Для большинства ве¬рую¬щих это, прежде всего религия, с помощью кото¬рой они надеют¬ся получить «вечную жизнь» в цар-стве божьем” [6: 78].
Однак, більше всього вразив той факт, що батьків сім'ї Котюжанських позбавили батьківських прав лише через те, що їх дочка, Зіна Котюжанська, учениця 8 класу Джанкойської школи, на питання «Яка твоя ціль в житті?» відповіла «вірити в бога»… Виходить, що за цим вироком, батьки будь-якої конфесії, які виховують своїх дітей в релігійному дусі повинні позбавлятися батьківських прав…
Отже, як підказує нам наша історія, особливо історія комуністичного режими, першим проявом тоталітарності в державному режимі є ненависть до певної групи людей, тобто не толерантне ставлення до її традицій [7]. При становленні тоталітарного комуністичного режиму – це ненависть до т.зв. „капіталістів” і „куркулів”, а при фашистському – до євреїв. Чи українське суспільство допустить щось подібне? Можливо...
Останніми місяцями деякі українські засоби масової інформації (ЗМІ) стали поширювати інформацію, в якій відчувалося особливе негативне відношення або навіть ненависть до Свідків Єгови. Ця християнська громада, що діє на терені України ще з початку ХХ століття, стала об’єктом різноманітних необґрунтованих звинувачень зі сторони різноманітних ЗМІ у вигляді газетних та журнальних статей, повідомлень на Web-сайтах тощо. Особливо цікавим є те, що метод написання таких статей парадоксально схожий з радянським. Так, в обласних та районних газетах існувала особлива рубрика „На атеїстичну тематику”. Досить часто в такій рубриці з'являлись статі „антиєговістського” спрямування, де Свідків Єгови звинувачували в шпигунстві та антирадянській діяльності. Приводились приклади із життя пересічних Свідків Єгови, що своєю повідною ганьблять комуністичний устрій держави. По-суті, такої ж критики піддавалися і інші релігійні конфесії, особливо протестантського спрямування. Однак, чи змінилася ситуація сьогодні? Чи стали ми толерантнішими? Хотілось би розглянути декілька прикладів.
Так вразила стаття «Геть Свідків Єгови!» в західноукраїнській газеті «Експрес» від 14-21 грудня 2006 року. Назва статті на першій сторінці газети одразу вказує читачам, що газета є явно ворожого ставлення до Свідків Єгови, що не допускається законодавством України. Звичайно, засобам масової інформації потрібно висвітлювати правду свою позицію, але не таким чином. Неприпустимо робити висновки, керуючись лише думкою однієї людини, навіть якщо це єпископ Римо-Католицької архидієцезії. Тим паче, якщо це може образити почуття сотні тисяч людей. Наприклад, якщо завтра якась традиційна релігія видасть критичну публікацію, де описуються інші конфесії, невже це привід для статті типу «Геть ця релігія…». Крім того, в офіційному повідомленні Служби зв’язків з громадськістю Релігійного центру Свідків Єгови в Україні говорилося, що «кожна релігія має конституційне право пояснювати пророцтва, які містяться у її священній книзі, на сторінках конфесійної літератури відповідно до свого розуміння… Це є темою для теологічних дискусій і висновків, а не політичних чи суспільних заяв». Подібне твердження прослідковується і у європейських газетах (www.Rzeczpospolita.pl).
Також вражає стаття „Інформаційно-аналітична довідка про невідповідність діючому законодавству України публікацій релігійної організації Свідків Єгови” (29 грудня 2006 р.), що і сьогодні знаходиться на Web-сайті РІСУ [8]. В повідомленні приводились вирвані з контексту уривки з публікацій Свідків Єгови і „доводилось”, що дану конфесію через їх публікації потрібно заборонити згідно українського законодавства. У зв’язку з цим виникає два головних питання. По-перше, чому теологічні питання винесені у політичну сферу? Чому автор статті, магістр християнського служіння, не розпочав зі Свідками Єгови теологічну дискусію на основі Біблії, а вирішив сам коментувати їх публікації? По-друге, здається, що вирішувати, чи певна конфесія дотримується законодавства України, чи ні – виходить за рамки компетенції магістра християнського служіння.
Схожі приклади релігійної нетолерантності в боку ЗМІ та деяких представників традиційної релігії зустрічаються і в Криму. Свідки Єгови також зазнали невиправданої критики з боку місцевих та регіональних газет. Спочатку зазначимо, що згідно статистики ця організації є четвертою із п’яти найбільш розповсюджених конфесій Криму (уривок із повідомлення приведений в кінці статті) [9: 78].
Не дивлячись на це, в деяких засобах масової інформації і донині зустрічаються досить не толерантні повідомлення. Такі необ’єктивні статті можна зустріти в газеті «Комсомольская Правда» та від «Симферопольского Центру православного просвещения», повідомлення якого друкуються в цій газеті. Щодо цього, доктор історичних наук ТНУ ім. Вернадського, редактор журналу «Культура народів Причорномор’я» зазначає: «сьогодні це багатотиражне видання, яке у радянські часи публікувало необ’єктивну інформацію про діяльність релігійних культів, знову стало однобоко висвітлювати питання діяльності релігії та церкви на території півострова. Її можна сьогодні віднести до активних пропагандистів ідей православної церкви Московського патріархату. [10:122]
Справді, при аналізі статей цього видання за останні роки складається враження, що керівництво газети надто критично (навіть агресивно) налаштовано проти конфесії Свідків Єгови. В повідомленнях зустрічались такі висловлювання, як «Свидетели Иеговы – тоталитарная секта, попирающая свободу личности, вносящая разрушающее начало в жизнь общества», «моральное насилие иеговистов», «организация Свидетелей Иеговы завладела моим умом и пользовалась мной шесть лет» і т. п. [11, 12, 13]. Такі вислови можуть образити почуття сотні тисяч людей. Крім вищенаведених прикладів, в статтях газети досить часто зустрічалася відверто неправдива і навіть образлива інформація. По суті, такі повідомлення порушують статтю п’яту Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991р., статтю третю («Друковані засоби масової інформації в Україні не можуть бути використані для: розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі») та статтю 26 («Журналіст зобов'язаний: подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію») Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року.
Але якщо говорити про Свідків Єгови, нагадаємо, що дана організація, згідно офіційних джерел, діє в Україні більше ста років і вважається загальновизнаною християнською й офіційно зареєстрованою конфесією (дата реєстрації – 26.02.1991 року). Свідки відомі своєю аполітичністю, толерантністю стосовно представників інших релігій, глибокими знаннями Біблії й злагодженою організаційною структурою. Це підтвердили багато авторитетних джерел [14]. Ось наприклад:
• «Свідки Єгови не мають нічого спільного з так званими “новітніми релігійними течіями”, “тоталітарними” чи “деструктивними сектами” (…) Їхній позитивний вплив незаперечний, оскільки вони націлені на формування здорового способу життя, підготовки молодого покоління до гармонійного сімейного життя, активного і відповідального входження в громадянське, суспільне життя.» (Експертний Висновок» вченої ради Національної Академії Наук України, Протокол № 6 від 27.03.2001, ст. 7, 10).
• «Вони зробили чудову послугу демократії‚ борючись за охорону своїх громадянських прав‚ адже своєю боротьбою зробили багато для забезпечення охорони прав усіх меншостей в Америці» – професор Чарлз Брейден, книга «Ці також вірять» (англ.)
• «Свидетели Иеговы... пользуются как статусом «известной религии», так и преимуществами, вытекающими из этого» (Европейский суд по правам человека).
Отже, на прикладі історії релігійної конфесії з нетрадиційними поглядами, однак легально діючій в Україні, можна було гарно проілюструвати стан дотримання релігійної толерантності в українському суспільстві. Як зазначено в одному дослідженні «толерантність … не є безпосередньо природним явищем, а вимагає цілеспрямованих зусиль щодо свого формування та укорінення у соціумі. Це можливо лише у тому випадку, коли на ідею толерантності налаштовані як загальнонаціональна так і конкретні етнічні культури. Особливе значення у цьому процесі мають відігравати відповідні політичні інститути, насампе¬ред - держава, адже саме вона контролює та спрямовує діяльність головних агентур соціалізації особистості - освіти, права, ЗМІ і т.ін. Саме під кутом толерантності слід оцінювати навчальні програми, закони, продукцію ЗМІ» [3: 90].
Дотримання основних демо¬кратичних прав людини та принципу толерантності гарантує стабільність демократії в державі. Порушення ж однієї з свобод неминуче призведе до дестабіліза¬ції в суспільстві та деспотичності влади. Інакше кажучи, якщо сьо¬годні порушується право на сповідання будь-якої релігії (напри¬клад, Свідків Єгови), то через деякий час виникне можливість по¬рушення такого ж права інших релігій. Це призведе до порушення свободи віросповідання та повного краху демократичності сус¬пільства і зникненню правових ознак держави. Не виключено, що з такою ж легкістю будуть порушені й інші конституційні права та свободи громадян, наприклад право на свободу слова та думки або право на життя.

Джерела та література:
1. Духовність: сутність, структура, функції: Монографія. – Житомир: Редакційно-видавничий відділ ІПСТ, 2003. – 192 с.
2. Рибак І.В. Особливості релігійної політики в 30-ті роки: уроки історії. Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp46/knp46_155-160.pdf
3. Швецова А.В., Стулова І.М. Толерантність як фактор розвитку національної культури // Культура народов Причерноморья. – 2007. - №114. – С. 89-91.
4. Бережко К.О. Історія Свідків Єгови на Житомирщині: Монографія. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. – 182 с.; іл.
5. Одинцов М. И. Совет Министров СССР поста¬новляет: «выселить навечно!»: Сборник документов и материалов о Свидете¬лях Иеговы в Советском Союзе (1951 – 1985 гг.). – М.: Объединение исследо¬вателей религии, Арт-Бизнес-Центр, 2002. – 240 с.
6. Коник В. Истины Свидетелей Иеговы. – М: Политиздат, 1978. – 111с.
7. Свідки Єгови та ЗМІ. Чи стане Україна тоталітарною державою? – РІСУ, 2006. – Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/religion.and.society/comments/article;13983/
8. В. Хміль. «Інформаційно-аналітична довідка про невідповідність діючому законодавству України публікацій релігійної організації Свідків Єгови». Режим доступу: http://www.risu.org.ua/ukr/study/religstudy/article;13531/
9. Вольф А. Религия. // Свобода слова 2000, 2007. 17-23 августа.
10. Катуніна О.В., Катунін Ю.А. Політика партії та радянського уряду у відношенні релігійних культів Криму у 40-60-ті роки ХХ століття: джерелознавчий аспект // Культура народов Причерноморья. – 2007. - №114. – С. 122-124.
11. Милина А. Кто они, Свидетели Иеговы? // Комсомольская Правда, 2000. 20 мая.
12. Обуховская Л. О чем же они свидетельствуют? // Комсомольская Правда, 1999. 3 июля.
13. Обуховская Л. Свидетели Иеговы оккупировали школу // Комсомольская Правда, 1997. 5 ноября.
14. УНП Костенка повторило путь Туркменбаши. Режим доступу: http://www.RUpor.ua/ukr/news/24/12/2006/

Опубліковано: Бережко К.О. Становлення релігійної толерантності в Криму / Костянтин Олександрович Бережко // Культура народов Причерноморья, 2008. – №132. – с. 12-15(фахове видання)

 
 
Поиск
Назад до вмісту | Назад до головного меню